Виклики кібербулінгу: чи близькі ми до безпечного шкільного середовища? (Частина ІІ)

Діти мають користуватися усіма правами людини та різноманіттям, яке пропонує цифрове середовище.

У той же час діти повинні знати, які існують загрози в мережі, вміти захистити себе і бути впевненими, що у будь-якій ситуації, яка трапилася з ними в онлайні, можуть звернутися по допомогу до дорослих. 

Під час дослідження «Попередження та протидія кібербулінгу в дитячому середовищі України» ми спробували з’ясувати, як взаємодіють школи з різними зацікавленими сторонами, щоб створити безпечне освітнє середовище для дітей: зі Службою освітнього омбудсмена, поліцією, фахівцями ювенальної превенції та громадськими організаціями. Та як реагують ці служби та установи у разі булінгу та кібербулінгу в школах. 

Для цього ми провели фокус-групи серед патрульних поліцейських та фахівців ювенальної превенції, а також кілька глибинних інтерв’ю — з освітнім омбудсменом, з представником ювенальної превенції та Директоркою департаменту Національних гарячих ліній та соціальної допомоги ГО «Ла Страда-Україна».

ОСВІТНІЙ ОМБУДСМЕН

Служба освітнього омбудсмена офіційно запрацювала у 2019 році. Серед функцій Служби — реагування на випадки булінгу в школах (згідно із «Порядком реагування на випадки булінгу», затвердженого Наказом МОН від 28.12.2019). 

Освітній омбудсмен Сергій Горбачов не розглядає кібербулінг виключно як окреме явище: «Зазвичай у закладі освіти кібербулінг не існує сам по собі, бо є складовою інших видів булінгу». Водночас звернення з питань порушень прав людини в цифровому середовищі переважно надходять від учителів. «Чимало вчителів не задоволені тим, що їх знімають, а потім фото чи відео викладають у мережу. При чому дуже часто викладають у мережу нарізку, вирвану з контексту. Це точно кібербулінг. Доводиться реагувати на місці. Блокувати розповсюдження інформації. Наразі це вдається. Але є випадки, які потребують втручання кіберполіції».

Освітній омбудсмен бачить свою роботу з подолання цькування через кілька шляхів. По-перше, проведення в школах медіації; по-друге, консолідація різних зацікавлених сторін — структурних підрозділів у сфері освіти.

Фоторобота «Конструктивна критика чи коментарі, що ведуть до смерті?» Авторки: Христина Мешко та Альона Романчак, учениці Ужгородської класичної гімназії.

Просуває освітній омбудсмен й запровадження медіаосвіти: «Кібернеберезпека якраз виникає тоді, коли не вистачає інформації. Наклепи, плітки виникають там, де немає прозорої й оперативної інформації. Якщо школа її надає, то це зменшує шанси для викривлень та/або цькування. Але якщо є спланована атака, то потрібен уже більший ресурс». 

Фактично, будь-який випадок булінгу чи кібербулінгу Служба освітнього омбудсмена намагається вирішити шляхом медіації. «Перший етап — почути позиції сторін. Іноді досить складно визначити позицію, що базується на фактах, оскільки більшість звернень авторів мають виразно оціночний характер. Важко було починати спілкування через переважно емоційні та оціночні судження без надання фактів, тому працюємо над виробленням алгоритмів, процедур. Плануємо проведення тренінгу із залученням організацій-медіаторів, які й допоможуть нам виробити ці процедури. Вони досить складні та вимагають серйозного ресурсу».

Одним з недоліків закону щодо протидії булінгу освітній омбудсмен вважає його обмеження лише дітьми як стороною цькування. «Наприклад, із закону було вилучено стосунки між дорослими людьми — мобінг усередині колективу. Булінг між вчителями та батьками. Коли об’єднуються батьки і тиснуть на вчителя, або вчителі проти батьків, або взагалі ситуації між батьками, що пов’язано з поборами в школі або методами та моделями навчання....».

«Новий Закон „Про загальну середню освіту“ збільшив набір інструментів впливу, які може використовувати освітній омбудсмен — обов’язкові до розгляду подання (до прикладу, про проведення службової перевірки, про відповідність займаній посаді) як у закладах освіти, так і поза ними, а також інші зміни», — зауважує Сергій Горбачов.

Щодо питань змін до законодавства, Сергій Горбачов бачить потребу: «Введення відповідальності за свідомий наклеп / дезінформацію. Часто розповсюджуються не факти. І цьому слід покласти край. Потрібно визначити відповідальність за неправдиву інформацію».

Запропонував освітній омбудсмен і низку рекомендацій стосовно кібербулінгу.

«Я не бачу вагомих підстав для окремої структури (з реагування та протидії кібербулінгу. — Ред.). Але важливо чітко прописати нормативну базу, відповідальність за її порушення. Тоді чинна система управління освітою зможе з цим працювати, і поліція, зокрема ювенальна. Перше — удосконалення законодавства (щодо протидії булінгу). Навчати людей — це друге важливе питання. Отже, потрібен освітній проєкт, щоб вчити людей, як ідентифікувати булінг та як реагувати на нього. Проєкт стосовно кібербулінгу в освіті (правової освіти) я би підтримав».

Освітній омбудсмен та працівники його служби долучилися до розробки законодавчих актів, які покликані протидіяти кібербулінгу. «Ми надавали свої пропозиції до Національної стратегії захисту дітей у цифровому середовищі, проєкту змін до Указу Президента України від 25 серпня 2015 року No 501 „Про затвердження Національної стратегії у сфері прав людини“, — розповідає Сергій Горбачов, — де, зокрема, зазначали про захист прав дітей у світі цифрових технологій, підвищення обізнаності всіх учасників освітнього процесу про права, їхню реалізацію та захист, запровадження в навчальних програмах, навчальних предметах і предметних циклах наскрізних змістових ліній щодо прав та свобод людини та їхню реалізацію, основ медіаграмотності».

ПОЛІЦІЯ

Ми об’єднали і патрульну поліцію, яка працює переважно в закладах освіти, проводячи заходи запобігання булінгу, і ювенальну превенцію, до повноважень якої входить проведення розслідування та складання протоколів за фактами булінгу (цькування). 

Поліцейські розповіли, що кожен офіцер поліції має приблизно від 20 до 25 шкіл, за якими він чи вона закріплені. Щодня вони проводять профілактичні роботи, пов’язані з різними безпековими темами. 

«Кібербулінг там (заклад освіти. — Ред.) — одна з важливих проблем, тому що людина в смартфоні наразі постійне явище. Щодня ми спілкуємось не лише про булінг, а й про кібербулінг, як відрізнити булінг від хейтерства і таке інше. Як себе захистити», — коментує патрульний поліцейський — один із учасників фокус-групи. 

Регулярність відвідування поліцейськими закладів освіти залежить від самих шкіл. «Якщо школі потрібно прозвітувати, запрошують раз на півроку, а якщо провести спілкування з учнями, батьками чи бути присутніми під час спілкування з психологами — може бути й раз на два тижні», — звертають увагу патрульні поліцейські. 

Після прийняття закону щодо протидії булінгу частіше для попереджувальних бесід школи стали запрошувати й інспекторів ювенальної превенції. Більшість звернень інспектори ювенальної превенції отримують від батьків. Дуже невелика частка звернень надходить від шкіл. При чому інспектори пов’язують це з намаганням шкіл приховати та повідомити про випадки булінгу лише в крайніх випадках. 

Не отримують інспектори звернень від дітей, проте є випадки, коли подібні звернення можуть надійти ззовні. «У нас був випадок, коли до нас звернулись журналісти, коли знайшли оголошення на OLX, де дівчина розмістила оголошення, що продам себе за 3 гривні, і виставила фото. Звернулись журналісти, щоб ми розслідували, бо це булінг стосовно дитини та знущання. Проте коли опитали маму і дівчину, з’ясувалось, що вона сама це виклала, щоб збільшити кількість підписників на своєму блозі. Оголошення для власного піару», — пригадує одна з учасниць опитування.

Фоторобота «А я знаю». Авторка - Юліана Серпуховитіна, учениця Ужгородської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 3 

І під час участі в комісії (після повідомлення або заяви про випадки булінгу згідно із «Порядком реагування на випадки булінгу» скликається засідання комісії з розгляду випадку булінгу, склад комісії затверджує наказом керівник закладу освіти.), і під час складання протоколів поліцейські здебільшого отримують матеріали від батьків, наприклад скріншоти образливих коментарів чи інше.

Систематичність поліцейські трактують через повторюваність та поєднання різних форм цькування. Однак проблема може виникнути зі встановленням особи власника/ці акаунту. «Як довести, що цей акаунт належить цій дитині. Спочатку, коли відбувається перша зустріч, батьків шокує ця інформація. Потім вони приходять додому, перечитують увесь інтернет, дзвонять до знайомих, радяться з усіма. І потім наступного дня приходять і кажуть, що не знають, чий це акаунт», — каже один з поліцейських.

При чому в цих ситуаціях залучення кіберполіції патрульні вважають малоймовірним, оскільки: «Вони не займаються такими дрібними правопорушеннями». Інші підрозділи залучаються у разі скоєння тяжкого злочину, наприклад доведення до самогубства через інформаціно-комунікаційні технології.

Поліцейські, що брали участь у опитуванні, вважають, що часто батьки учнів переоцінюють ситуації суперечок чи конфлікту і трактують їх як кібербулінг: «Буває, що багато дітей переписується у Viber чи Telegram, як правило, група, де є весь клас, і вони можуть якісь неприємні речі одне одному написати. Буває так, що батьки дуже часто роздмухують ситуацію. Насправді ж хтось комусь написав неприємне, на наступний день вони вже помирились, а батьки роблять скріншоти, приносять ці скріншоти і пишуть заяви в поліцію. Потім ідуть ледь не в прокуратуру, якщо поліція, на їхню думку, не розглянула цю заяву за пів дня, як вони хотіли. Ідуть до ЗМІ», — каже один з поліцейських.

Недостатньою вважають поліцейські обізнаність учителів та батьків щодо своїх прав та визначеної законом відповідальності. Більше того, незнання законодавства школами стає наслідком сумнівних дій адміністраціій таких шкіл. «Є такий випадок: вчителька не пускала дитину в 1-му класі в туалет — і дитина впісялася. Мама прийшла і написала заяви, ми склали протокол щодо булінгу. Є докази, є все, але нам сказали, щоб ми вас тут більше не бачили», — розповідає інспекторка.

Як і освітній омбудсмен, патрульні поліцейські вважають, що варто на законодавчому рівні вирішити питання щодо ідентифікації власника акаунту. Крім того, поліцейські пропонують більше конкретизувати в законодавстві питання кібербулінгу. Водночас обмеження булінгу (цькування) лише школою теж не йде на користь подоланню цього явища, вважають патрульні поліцейські, тому слід не обмежувати визначення цькування лише закладом освіти. 

Інспектори ювенальної превенції теж говорять про більш чітке регламентування ситуацій кібербулінгу. «Якщо відокремлювати окремо кібербулінг, то треба [робити це] дуже чітко, тому що в нас зараз дівчата починаючи з 12 років дуже люблять викладати свої фотографії майже інтимного характеру. Вони їх викладають у загальний доступ. Хтось узяв і розмістив її в іншій групі, хтось прокоментував. І якщо будуть такі звернення, ми будемо жити на роботі», — зазначає одна з учасниць опитування.

Недостатнім у розумінні всіх форм цькування вважає прийнятий закон щодо протидії булінгу старший інспектор з особливих доручень Управління ювенальної превенції НПУ, підполковник поліції Юрій Кіцул: «Основоположне питання — взагалі що таке кібербулінг. Якщо з юридичного погляду, то в нас його немає. Ми можемо просто говорити про соціально-негативне явище поруч з такими термінами, які також часто використовуються — секстинг, мобінг, грумінг, фішинг». 

Відсутність встановлення в законодавстві відповідальності за кібербулінг не дозволяє й говорити про збір даних. «Для того, щоб статистика велась, хтось за це має відповідати. Ми ведемо статистику за конкретною статтею про булінг. Була б окрема стаття, ми б реагували». — Кажуть опитані. 

Проблемою залишається певний острах шкіл (вчителів, а далі й адміністрації) перед структурними підрозділами. Часто це й стає причиною приховування школами випадків булінгу. Юрій Кіцул рекомендує зменшити контролюючий вплив на школи у цій частині з боку структурних підрозділів у сфері освіти: «Відділи освіти [відповідають за] надання адміністративних послуг, і все. Вони мають поступово зняти повноваження певного контролю».

Опитані інспектори ювенальної превенції звертають увагу на надмірну перевантаженість та відсутність чіткого розмежування повноважень між різними підрозділами.

Інспектор з особливих доручень вважає за можливе створення або наділення повноваженнями інституції з питань забезпечення прав дитини в інтернеті.

НАЦІОНАЛЬНА ДИТЯЧА ГАРЯЧА ЛІНІЯ ГО «ЛА СТРАДА-УКРАЇНА»

На сьогодні гаряча лінія є практично єдиною лінією допомоги в питаннях протидії загрозам правам дитини в інтернеті. Пропонуючи різні способи подання повідомлень, фахівці фіксують збільшення частки тих, що надходять через інтернет.

«Коли ми досліджували нашу статистику за перше півріччя 2019 року, ми бачили, що до нас більше телефонують, ніж пишуть — десь 80% на 20%. Станом на початок 2020 року ми побачили, що вже 40% дітей нам пишуть, а 60% телефонують. Тенденція, що все переходить в онлайн-формат, зростає», — зазначає Директорка департаменту Національних гарячих ліній та соціальної допомоги ГО «Ла Страда-Україна» Альона Кривуляк.

Найчастіше звернення приходять на початку та завершенні навчального року, а також завершенні семестрів. 

Можливо, діти й не завжди ідентифікують загрозу кібербулінгу, але, наприклад, у містах через більший інформаційний розголос загалом знають, що це. Інколи звертаються й діти, які вважають, що їх несправедливо притягнули до відповідальності за булінг.

Фоторобота з конкурсу "Підлітки VS Кібербулінг"

На жаль, проблемою залишається звернення від дітей, що перебувають у спеціальних закладах: «Ми починали з проведення дослідження, чи мають узагалі діти доступ до будь-яких комунікацій з державними структурами чи з громадським сектором, який захищає їхні права. В результаті опитування було виявлено, що 80% дітей мають доступ, але не кожен з них має мобільний телефон. Вважається, що вони мають доступ, бо можуть зателефонувати зі стаціонарного. Але якщо врахувати, що такий телефон знаходиться в адміністрації, відповідно, якщо в тебе сталась проблема — будьмо реалістами, — ти не підеш до секретарки, щоб зателефонувати і сказати, що до тебе вчиняють булінг, кібербулінг чи інші форми насильства», — зазначає Альона Кривуляк.

Загалом Альона Кривуляк вважає, що закон щодо протидії булінгу (цькування), зокрема частина визначення «застосування засобів електронних комунікацій», є свідченням уваги держави до проблеми, але обмеження прийнятого булінгу виключно школою не сприяє подоланню цього виклику.

«Необхідно визначити процедуру, яким чином дитина може себе захистити у той момент, коли вона не перебуває в школі, той момент, коли батьки не втручаються в ці ситуації або не знають, як відреагувати, або ж дитина боїться розказати про це батькам.

Знову ж таки, чи може дитина звертатись за допомогою або для вирішення цієї проблеми самостійно, чи це обов’язково має бути лише за згодою батьків — якщо це неповнолітня дитина. Чи буде якась відповідальність для дитини, якщо вона зареєструвалась у соціальній мережі раніше, ніж це дозволено».

Серед зацікавлених сторін, які мали б долучитись до запобігання та протидії кібербулінгу, Альона Кривуляк розглядає кіберполіцію, яка на сьогодні не надто ефективно протидіє порушенням прав дитини в цифровому середовищі.

Тісніше слід співпрацювати з громадськими та міжнародними організаціями, зокрема щодо проведення ними заходів з попередження кібербулінгу.

Як гравця, зокрема з упровадження попереджувальних заходів, а також інституту, що може безпосередньо забезпечити право дитини на захисника, слід розглядати центри безоплатної правової допомоги.

Для ефективного подолання викликів правам дитини в цифровому середовищі варто посилити спроможність Уповноваженого з прав дитини, зокрема через мережу регіональних представників.

Не особливо вдалою є співпраця зі Службою у справах дітей. Як приклад, звернення щодо сім’ї, у якій дітей змушували зніматись у порно: «У нас не було підтвердження того, що це є аморальна сім’я з боку служб у справах дітей. Навпаки, ми отримували відповідь про те, що сім’я є абсолютно адекватною. Але поліція нашу підозру підтвердила. Тому дуже дивно, коли від однієї структури одна відповідь, а від іншої — зовсім інша. У таких випадках ми відправляємо відповідь від поліції на службу у справах дітей, і досить часто такий лист залишається без відповіді», — каже Альона Кривуляк.

Сама ж «Ла Страда-Україна» теж напрацьовує позитивні практики захисту прав дитини в цифровому середовищі. «Ми дуже активно працюємо з міжнародним офісом Facebook. Ми допомагаємо дітям і дорослим. Акцент робили на різноманітних групах смерті і суїциду, але діти часто поширюють у соцмережах свої фотографії або якісь дописи, що в них є думки про самогубство чи про завдання собі ушкоджень. Тоді ми дуже активно реагуємо за допомогою Facebook для видалення такого контенту...», — зазначає Альона Кривуляк. 

Директорка департаменту гарячих ліній ГО «Ла Страда-Україна» підтримує ідею цілодобової контактної лінії, яка за зверненнями могла б контактувати з різними суб’єктами. 

Водночас створення окремої структури не надто ефективно виглядає за умови посилення спроможності Уповноваженого з прав дитини та спонукання кіберполіції для проведення розслідувань порушень прав дитини в цифровому середовищі.

У матеріалі використані фотороботи переможців конкурсу "Підлітки VS Кібербулінг".

Чільне фото - фоторобота "Заручники Матриці". Авторка - Надія Пугачова, учениця 3-А класу Ужгородської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 3.

15.01.2021